У своїй книзі «Високий Замок» письменник детально описує родинний побут, прогулянки містом, своє навчання в гімназії , життя міжвоєнного Львова.

І все ж, перечитуючи цю книгу спогадів, мене не полишає відчуття, що «Високий Замок» – не тільки і не стільки книга про Львів. За «фасадом» відомого письменника-фантаста ховалася глибока душа людини, філософа, яка насамперед прагнула віднайти свою внутрішню цілісність, дитячу чистоту, повернутися до себе справжнього. Адже ми всі – родом з дитинства, як слушно зауважив Екзюпері. І гортаючи «Високий Замок»  й намагаючись відчути дух Львова часів дитинства та юності Лема, я отримав набагато більше: можливість пройти разом з ним шляхом внутрішнього очищення-катарсису, самоусвідомлення свого місця в цьому світі і розуміння впливу середовища на формування особистості. «Дитина, якою я був, цікавить мене і водночас непокоїть… Я вже багато розповів про речі, які наповнювали моє дитинство, але й далі відчуваю, що так і не повернув позиченого в них боргу. «Ґрунтівка душі» — ось як я називаю той перший пласт досвіду, що прилучає нас до світу й не змінюється з часом на жодний інший».

І ще подумалося – кожен з нас має право на святість своїх дитячих спогадів. Це – наша своєрідна «точка сили», життєдайне джерело з кришталево чистою водою. Можливо, саме тому Станіслав Лем так ревно їх охороняв. Залишивши Львів і переїхавши до Кракова в 1946 році в рамках репатріаційної акції, він не раз і не два отримує запрошення приїхати до рідного міста, але ні разу його не приймає. Швидше іншим, ніж собі, пояснює: «вернутися до цього міста – все одно, що вернутися до колишньої коханої, яка має вже нового чоловіка і дітей від нього».

Львів для Лема залишився щасливим і дитячим. «…Мені між двома сльотавими закопанськими днями наснився батько. Не такий імлистий, невиразний, невизначеного віку, яким я можу собі його уявити, а живий, у конкретну мить. Я бачив його сірі, ще не змучені очі за окулярами, його короткі вуса, підрізані над губою, маленьку борідку, руки з короткими нігтями — вишурувані руки лікаря, із золотою обручкою, що потоншала від носіння. Я бачив його фалдисту камізельку, сурдут, дещо обтяжений зліва вагою ларингоскопічного дзеркала. А вглибині помешкання — шпалери, старий високий п’єц із білими, помережаними дрібненькою сіточкою тріщин кахлями та безліч інших деталей, які я, прокинувшись, не міг навіть назвати. Усе це є в мені — недосяжний тлум спогадів, окремих хвилин, годин, днів, тижнів, років. І ніхто, крім сну, над яким я не маю влади, не має туди доступу. Десь там є засніжений Стрийський парк і батько, який прогулюється алейкою між чорних дерев — страшенно перемерзлий, із запханими в кишені плаща руками. А я, вперше ставши на лижі, ледь пересуваюся, уявляючи себе володарем неосяжного простору. Там є стук копит, зненацька приглушений на дерев’яній бруківці Маршалковської попід університетом Яна Казимира. Є протяжний тужливий скрегіт, яким ударяв у вікно нашого класу трамвай, огинаючи стадіон гімназії у натужному видряпуванні на Високий Замок. Там є поруччя усіх сходів, якими я з’їжджав, найдовші в класі картаті бріджі колеги Лози, зелені локомобілі зі Східних Торгів і всі мої каштани. А ще — мідний казан для води з кухонного п’єца, жолуді зі стелі у спальні, барахолка із залізяччям, серед якого я шукав скарби, і навіть моє перше ліжко — біле, затягнуте збоку шнурованою сіткою. І той корабель-загадка, що не знати як заплив через вузьку шийку до пляшки, і та перша легальна папіроса марки «Ніл» із червоним полотняним мундштуком, яку я викурив одразу після випуску, у червні 1939 року».

В Кракові Лем закінчує навчання, одружується, стає відомим письменником, футурологом, філософом.

В українських журналах та видавництвах перекладаються і виходять у світ: «Зоряні щоденники Ійона Тихого», «Вірний робот», «Полювання на Сетавра», «Правда», «Конгрес футурологів», «Професор Доньда», «Одна хвилина людства», «Розповідь першого розмороженого», книги «Едем», «Соляріс», «Кіберіада», «Повернення з зірок», «Катар», «Фантастика і футурологія», «Високий Замок», «Апокрифи», «Голем XIV» та ін..

Станіслав Лем помер 27 березня 2006 року в Кракові.