Ця одноденна мандрівка запрошує Вас у пізнє середньовіччя та новий час, в століття існування Київської Русі, Галицько-Волинського князівства і Польського королівства, а також до краси карпатських водоспадів.

Фортеця Тустань була головним прикордонним і митним центром між такими державами, як Галицько-Волинське князівство та Угорське королівство, а пізніше між Польським та Угорським королівствами. Мабуть, звідси і пішла назва Тустань, що означало «тут стань», бо купці, які везли сіль в Угорщину мусили сплатити мито. На той час фортеця була досить відомою і стояла поруч з такими містами, як Львів, Перемишль та Галич.

Окрім цього, Тустань входила до єдиної Карпатської лінії оборони, яка виникла ще в часи існування Київської Русі, а також була включена в міжнародні торговельні зв’язки, як частина Шовкового шляху, який ішов з Китаю до Португалії. Відтоді тут залишились арабські монети, які були в обігу в ІХ-ХІ ст. Проіснував цей митний пункт до XVI ст., після чого почав занепадати.

Тустань відкриє Вам секрети наскельного дерев’яного будівництва (на скелях залишилось понад 4 000 слідів від дерев’яної забудови) і побуту військового гарнізону, особливості торгівлі сіллю в XIV-XVI ст. і,  розповість про те, як місцеві родовища були основними постачальниками солі в Центрально-Східну Європу аж до XVI ст., а також про політичну владу цієї звичної для нас приправи.

Фортеця в Тустані є пам’яткою природи та архітектури, яка, як вважають дослідники, не має аналогів в Європі. Пісковики, на яких розташовувалась фортеця,  сформувались тут близько 25 млн. років тому. Окрім цього, це місце проведення щорічного фестивалю середньовічної культури «Ту Стань!», на якому ці далекі часи оживають зусиллями майстрів історичних реконструкцій.

Також Вас чекає водоспад на річці Кам’янка у природному парку «Сколівські бескиди». Висота водоспаду становить близько 7 м., він має один каскад, який скеля розділяє на два потоки. Це гарне місце для відпочинку та обіду  перед зворотнім шляхом до Львова.

Ще можемо відвідати  Мертве Озеро (інша назва озеро Журавлине),  яке розташоване неподалік від водоспаду. Вода в ньому дуже багата на сірководень, тож в озерці нема ніякої живності.

Джерела з унікальними лікувальними водами, гірські ягоди, лікарські трави, гриби, проста, але дуже смачна карпатська кухня чекають на Вас!

Тривалість екскурсії – 8 год.

Усі три замки тісно пов’язані між собою історією, хоча кожен має щось особливе. Найстарішим є Олеський замок, перша згадка про який губиться на початку XIV ст. Підгорецький та Золочівський замки є «молодшими» від свого сусіда – обидва походять з 1-ї половини XVII ст., хоча перші укріплення там відомі з давніших часів  – XV-XVI ст.

Замкові споруди служили як оборонними фортецями, так і резиденціями їхніх власників. Замок в Олеську, який гордо домінує над околицями, є прикладом ще середньовічних способів оборони, а Золочів і Підгірці – вже новітніх досягнень XVII ст., які прийшли з далекої Голландії. Обидва зустрічають Вас бастіонами: Золочів могутніми і неприступними, які ховають за стінами Великий та Китайський палаци, а Підгірці – легкими із стрункими вежечками для стрільців. Недаремно палац в Підгірцях сучасники називали Версалем Польського королівства.

Цікавими були і долі власників цих фортець. Найвідомішою родиною, яка об’єднує всі замки, була родина магнатів Собеських. В Олеську народився Ян ІІІ Собеський, один з найвідоміших королів і полководців Європи XVII ст.

Золочівський замок був однією з його прикордонних резиденцій. Саме тут народились деякі з його дітей, а Підгірці на короткий час належали одному з принців. За бажанням та під наглядом дружини Яна ІІІ, королеви Марії-Казимири, в Золочеві збудували Китайський палац, а в Олеську посадили розкішні сади та парки.

Серед інших власників замків були не менш цікаві люди — воєначальники, політики, колекціонери, меценати, алхіміки, арабські еміри та  польські революціонери.

Запрошуємо Вас у світ князів, королів, магнатів та часи, в яких вони жили.

Тривалість екскурсії – 7 год.

Місто Жовква – це єдине збережене в Україні приватне місто-фортеця, яке будувалося за взірцем ідеальних європейських міст.

Ідею ідеального міста, яка полягала в тому, що місто повинне бути максимально зручним для життя та оборони, привезли із собою архітектори-італійці, які в ті часи працювали у всіх країнах Європи.

Жовква була заснована наприкінці XVI ст. магнатом Станіславом Жолкевським, державним і військовим діячем Речі Посполитої руського походження. Жолкевський був непересічною особистістю з неабияким талантом полководця. Серед його найбільших військових звитяг – блискавична перемога над переважаючим московсько-шведським військом Василя IV Шуйського в битві під Клушиним (6800 жовнірів проти 45 000 об’єднаного московського війська), внаслідок чого в 1610 році зайняв Москву та добився возведення на престол королевича Владислава Вази. Також керував воєнними діями об’єднаного польсько-українського війська під час нападу турків на Поділлі.

У 1620 році, у віці 73 роки, здійснив свій останній військовий похід — на підтримку молдавського господаря Гаспара Ґраціані під Цецорою, де поліг у битві на полі бою, підтвердивши життям слова, адресовані своєму синові: “солодкою є смерть за Вітчизну”.

Залишив для нащадків написаний вишуканою і прекрасною у своїй суворій логічності мовою твір «Початок і розвиток московської війни», що вийшов друком у 1612 році.

Вже менш ніж через 100 років Жовква стає однією з улюблених резиденцій короля Речі ПосполитоЇ Яна ІІІ Собеського (правнука Жолкевського, який надихався його славними подвигами, і теж став видатним полководцем, та на чолі об’єднаної європейської армії, куди входили й наші українські козаки, вигнав турків з-під Відня та й взагалі, з Європи).

Тоді говорили, що «Львів – це місто біля Жовкви». Саме до Жовкви у квітні 1707 року приїздив український гетьман Іван Мазепа на військову нараду з Петром І, після якої їхні дороги остаточно розійшлися.

Місто було знаним мистецьким осередком того часу. Тут створювали свої шедеври іконопису Іван Руткович та Ігнатій Стобенський з учнями, художник Мартино Альтамонте.

Ідеальне місто відоме своїми пам’ятками, серед яких: дерев’яна церква св. Трійці (поч. XVIII ст), що побудована без жодного цвяха, костел св. Лаврентія (збудований в стилі ренесансу), комплекс колишнього монастиря домініканців (XVII-XVIII ст.), монастир ордену василіан та церква Серця Христового (з розписами Юліана Буцманюка), оборонна синагога (XVII ст.), забудова площі Ринок, а також замок та залишки оборонних мурів.

Недалеко від Жовкви знаходиться Крехівський монастир ордену василіан (ЧСВВ). Обитель було засновано наприкінці XVI ст. в печерах, а у XVII-XVIII ст. вона перетворилася на оборонну споруду та духовний центр. Станіслав Жолкевський став першим і головним фундатором монастиря, а першу церкву освятив митрополит Петро Могила, український політичний, церковний і освітній діяч, засновник Києво-Могилянської академії.

За час існування монастиря його відвідали багато визначних особистостей: політичні та військові діячі, церковні достойники, письменники, художники: Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Яків Головацький, Іван Франко, Андрей Шептицький та багато інших.

Сьогодні в монастирській церкві зберігаються дві чудотворні ікони. Неподалік від монастиря є джерело з цілющою водою, а також печери, в яких жили перші монахи. Ці печери можна відвідати в хорошу погоду.

Запрошуємо познайомитись з архітектурними ідеями епохи Відродження, відвідати відомий духовний центр, а також помилуватися унікальною природою Розточчя.

Тривалість екскурсійної прогулянки – 6 год.

Унівський монастир належить до найдавніших монастирських комплексів на території України. Монастир в цьому місці існує з кінця  ХІІІ ст. Спочатку ним опікувалися правителі Галицько-Волинської держави, а пізніше литовські князі Гедиміновичі. В середині XVI ст. монастир був спалений татарами, які часто ходили походами на ці території. Відбудовувалась обитель шляхтичем Олександром Лагодовським, який, за легендою, видужав, омившись водою із монастирського джерела. При монастирі в різні часи існувала друкарня, палітурна майстерня, притулок для сиріт та іконописна майстерня.

Монастир будувався в неспокійні часи постійних військових конфліктів, тому має характер оборонної фортеці. Монастирська церква (70-ті рр. XVI ст.) була оточена з усіх сторін оборонними мурами із чотирма наріжними вежами (кн. XVI-XVII ст.) вздовж яких розташовувались келії. Окрім цього, весь комплекс було обведено земляним валом та ровом. У XVIII-XIX ст. проводились перебудови  і частину укріплень було ліквідовано. На місці південної стіни в XIX ст. збудували митрополичий палац. До сьогодні збережено залишки в’їзної брами XVI-XVII ст. Найцікавішою спорудою є монастирський храм, який був зведений в перехідний період від пізньої готики до ренесансу. Стінопис виконали майстри монастирської іконописної школи в 1-й пол. ХХ ст. В храмі зберігається чудотворна ікона, а вода із джерела на території монастиря вважається цілющою.

Перша згадка про Свірж датується поч. XVст., коли його відвідав польський король Владислав ІІ.  Замок тут з’явився на століття пізніше. Сучасного вигляду він набув в середині XVII ст., коли новим власником став граф Олександр Цетнер. Цікаво, що Цетнери володіли маєтностями і у Львові, від назви яких ціла дільниця міста отримала назву «Цетнерівка».  Родинним гніздом Цетнерів Свірзький замок був до кн. ХІХ ст. Сам замок збудований в палацовому стилі, а його оборонну здатність підвищувало розташування над рікою Свірж, серед боліт  і ставків. Додатковим захистом служили рови та підйомний міст. Замок був дуже знищений в часи двох світових воєн. В 1978 р. тут проходили зйомки епізодів фільму «Д’Артаньян і три мушкетери». Замок «зіграв» відразу кілька ролей, а саме: володінь батька Д’Артаньяна в Гасконі, монастиря, в якому отруїли Констанцію, місця проживання ката, який стратив Міледі і бастіону фортеці   Ла-Рошель, де мушкетери витримали бій.  Сьогодні замок на реставрації, тому доступною для огляду є лише замкова територія.

Тривалість екскурсійної прогулянки – 6 год.

Пропонуємо Вашій увазі подорож вузькоколійною залізницею на Карпатському трамваї. Вузька залізниця з’явилася в Карпатах в 60-70-х рр. ХІХ ст., в часи входження цих земель до складу Австро-Угорської імперії. Тоді австрійський підприємці, які займались лісовим промислом, прокладали такі залізничні дороги для вивезення деревини. Після першої світової війни дуже популярними стали карпатські курорти, до яких відпочивальники та туристи доїжджали спеціальними туристичними поїздами. Залізничні карпатські шляхи в 60-х рр. минулого століття простягалися майже на 1 000 кілометрів. Сьогодні традицію гірської залізниці відновлює Карпатський трамвай, маршрут якого іде вздовж ріки Мізунь. Паровоз і два вагончики курсують вузькою залізницею двічі на тиждень, перевозячи на роботу лісорубів, а також ними подорожують туристи. Їдучи трамваєм, Ви зможете помилуватися красою гір,  зупинитися біля Мізунських водоспадів, які виникли як результат спроби очистки ріки для сплаву деревини течією, побачити заповідні території із столітніми карликовими соснами та відчути себе мандрівником початку минулого століття. Окрім цього, місцеві мешканці запропонують Вам продегустувати багато місцевих смаколиків.

Неподалік від залізниці знаходиться одне з найпопулярніших місць паломництва цих теренів – Гошівський монастир XV-XIX ст. Монастир спочатку існував, як місце поселення кількох ченців-пустельників, а в XVII ст. його перенесли на Ясну гору, де він знаходиться до сьогодні. В монастирському храмі (XVII-XIX ст.) зберігається чудотворна ікона.  Апостольська столиця надала Гошівському монастиреві оо.Василіян декрет про оголошення його малою Базилікою і прилученням до великих Маріїних відпустових місць в усьому світі.

Тривалість екскурсії – 9-10 год.

Місто Рогатин, розташоване на ріці Гнила Липа, належить до найдавніших міст нашої країни. Вперше згадується в ХІІ ст., коли місто входило до складу Київської Русі. Звідки взялась така назва невідомо. Існує легенда, згідно якої князь Ярослав Осмомисл  якось взяв свою молоду дружину на полювання і вона заблукала в лісі. Шукаючи дороги, княгиня натрапила на великого оленя і, їдучи верхи за ним, знайшла князя і дружинників. На тому місці, де молода жінка побачила оленя було збудовано палац, навколо якого і виник Рогатин. Місто було відомим торговельним та ремісничим центром. Торгові ярмарки, які щорічно проводились в Рогатині були не менш відомі, ніж ярмарки у Львові. Окрім цього, місто, через часті напади татар, виконувало ще й роль фортеці. Оборонними були і два найбільші храми Рогатина –  церква Різдва Богородиці (будувалась вже в ХІІ-XIV ст.) і оборонний костел св. Миколая (XV-XVII ст.). Окрім цього, в місті збережений дерев’яний храм Святого Духа, збудований у 1598 р. з дубових брусів. В храмі зберігається знаменитий рогатинський іконостас 1650-хх рр. Цікаво, що на поч. ХХ ст. деякі частини іконостасу «їздили» до Відня на міжнародну художню виставку. Також існує думка, що саме з Рогатина походила Роксолана – Хуррем Хасекі Султан, яка була улюбленою дружиною турецького султана Сулеймана Пишного і однією з найвідоміших жінок Європи XVI ст. Ви зможете дізнатися, ким була ця загадкова жінка, яка привела на трон свого сина, будувала мечеті і за що Стамбул називав її відьмою.

В кінці ІХ ст. знаходимо згадку  про місто Галич, яке дало назву цілому регіону «Галичина». Місто було відомим торгово-ремісничим центром Київської Русі, а згодом деякий час виконувало роль столиці Галицько-Волинського князівства. В середині ХІІІ ст. місто було зруйноване монголами і після цього вже не відновило давньої величі. Сучасний Галич, розташований над рікою Дністер, є частиною княжої столиці, де колись проживали купці та ремісники. На Вас чекає мурована церква Різдва Христового (XIII-XIV ст.), а також руїни замку (XIV-XVII ст.). Замок використовувався для оборони княжої пристані на Дністрі, через яку ішли вузлові торговельні шляхи. Галич – це маленька мандрівка в середньовіччя.

Далі наш шлях веде нас до міста Станіславів, яке сьогодні носить ім’я Івано-Франківськ. Засноване 1662 р., як приватне місто-фортеця в межиріччі двох річок (Бистриця-Надвірнянська і Бистриця-Солотвинська), шляхтичем Андрієм Потоцьким і назване в честь його сина Станіслава. Фортеця була збудована у формі правильного шестикутника за найновішою на ті часи системою укріплень. Майже два століття місто належало Потоцьким, які займались його розбудовою. Це був відомий торговельний центр і фортеця, яка витримала кілька облог. Чимось Станіславів схожий на шматочок Львова і за архітектурою, і за деякими історичними рисами. Найцікавішими пам’ятками є колишній єзуїтський костел (XVIII ст.) та єзуїтський колегіум (XVIII ст.), парафіяльний костел, який сьогодні функціонує, як художній музей (XVII-XVIII ст.) та колишній вірменський храм (XVIII ст.). Також на увагу заслуговують ансамблі центральних вулиць міста. Ви дізнаєтесь про моду на приватне містобудування та як і чому будували міста-фортеці, як життя в королівських містах відрізнялось від життя в приватних, скільки ратуш було в Станіславові і куди вони поділись, як виглядали торгові пасажі та як вони функціонували, як на політичні зібрання збирались у лазні та як через варення згоріло півміста. А ще Ви матимете нагоду побачити витвори ковальської майстерності з щорічного свята ковалів, а також перевірити, чи дійсно станіславівська кава не гірша за львівську, як це стверджують місцеві мешканці.

Тривалість екскурсії – 10 год.

Літня мисливська резиденція графа Ервіна Шенборна зустрічає нас легкими невеличкими вежами і доглянутим садом. Палац в стилі романтизму був споруджений на схилі гори серед лісу у кн. ХІХ ст. Палацовий комплекс сповнений символічного змісту – в ньому 365 вікон, як днів в році, 52 кімнати відповідають кількості тижнів, а 12 входів символізують 12 місяців. Ставок на території парку має обрис вже неіснуючої Австро-Угорської імперії. Спершу на місці цього палацу було зведено дерев’яний замок з назвою «Берегвар», що означало «берегові укріплення». Замок розповість, як графи Шенборни стали найбільшими землевласниками на Закарпатті, як ця аристократична німецька династія працювала над розвитком своїх володінь і як сюди на полювання з’їжджався весь вищий світ з Відня та Будапешту.

Замок «Паланок» XIV-XVIII ст. у закарпатському місті Мукачеве видніється ще здалека. Фортеця стоїть на стрімкій горі де ще в ІХ-ХІ ст. знаходились укріплення, які охороняли рубежі Київської Русі та давній торговий шлях в Угорщину, який ішов через Верецький перевал. Замок протягом століть часто змінював власників, руйнувався та перебудовувався. В XIV ст. навколо замкової гори викопали рів і оточили його дубовим частоколом, котрий власне і називають «паланкою». Звідси і пішла назва замку – «Паланок». На подвір’ї було викопано колодязь глибиною 85 м., який сьогодні вважається одним з найглибших в Україні. В XVII ст. замок перейшов у володіння трансільванського князя Георгія Ракоці, який за допомогою французьких інженерів значно його розширив і прибудував сім веж. У дещо зміненому вигляді він дійшов до наших днів. Площа замку становить майже 14 000 м² куди входять три окремі укріплені частини, які могли діяти, як самостійні фортеці. На Вас чекає подорож в часі від середньовіччя до сьогодення, де Ви дізнаєтесь про історію будівництва замку і як в ньому поєдналися риси різних епох, про його власників і їхні долі, зокрема доньку хорватського князя Ілону Зріні, яка три роки обороняла замок від військ австрійського імператора Леопольда І, про те чому фортецю називали австрійською Бастилією, а також легенди та перекази, якими оповита кожна давня фортеця.

Далі дорога нас поведе до природних чудес Закарпаття – озера Синевир та водоспаду Шипіт. Синевир – найбільше озеро в Українських Карпатах, розташоване на висоті майже 1 000 м. над рівнем моря в гірському масиві Внутрішні Ґорґани. Озеро утворилось в результат потужного землетрусу близько            10 тис. років тому. Посередині Синевиру знаходиться невеличкий острівець, схожий на зіницю ока. Звідси й виникла ще одна назва – Морське око. А на схилах Полонини Боржави на ріці Пилипець знаходиться водоспад Шипіт. Висота каскаду становить 14 м. Шипіт є результатом розмивання гірської породи рікою, яка прокладала собі дорогу. Назва походить від слова «шепіт», бо шум спадаючої води схожий на шепотіння. Дорога на Закарпаття іде через гірські перевали на висоті більше 800 метрів над рівнем моря і відкриває розкішні краєвиди, якими також буде нагода помилуватись.

Скелі, розташовані у селі Бубнище, більш відомі під назвою «Скелі Довбуша», утворилися більше 70 млн. років тому на дні теплого моря. Існує думка, що ще до нашої ери тут існувало язичницьке святилище-палеообсерваторія, яке потім замінив давній печерний монастир. У ХІІ-XVI ст. на цих скелях функціонував наскельний оборонний печерний комплекс, схожий до фортеці Тустань. Можливо, що саме через ці скелі в Х ст. переходили Карпатські перевали угорці, які перед тим тривало гостювали у Галичі. Для потреб фортеці в скелях були зроблені сходи та склепіння, а також штучні печери. Всі інші необхідні приміщення були прибудовані до каменів з дерева. За народними переказами та легендами, в наступні століття (XVII-XVIII ст.) на цих скелях табором стояли карпатські опришки – загони «чорних хлопців», які грабували місцевих багачів і роздавали награбоване бідним. Одним з найвідоміших опришків був Олекса Довбуш, від імені якого і пішла друга назва скель. Загони опришків збирались навесні і жили в горах до самої осені. В їхньому середовищі був створений своєрідний кодекс честі, виконувати який зобов’язувала клятва, а також лише їм зрозуміла символіка та ритуали. Перекази про цих «благородних розбійників» досі живуть у карпатських лісах.

Ще однією давньою невід’ємною частиною життя гір є Гошівський монастир XV-XIX ст. Монастир спочатку існував, як місце поселення кількох ченців-пустельників, а в XVII ст. його перенесли на Ясну гору, де він знаходиться до сьогодні. В монастирському храмі (XVII-XIX ст.) зберігається чудотворна ікона.

Дорогою до Львова можемо відвідати містечко Моршин, один з найвідоміших бальнеологічних курортів нашої країни. Саме містечко вперше згадується в XV ст., а от на курорт Моршин перетворився вже в ХІХ ст. Перший офіційний лікувальний сезон тут відкрився в 1878 р. На початку ХХ ст. Моршин став відомим європейським лікувальним центром, який порівнювали з німецькими, чеськими та угорськими курортами. Ми зможемо прогулятися парком санаторію «Мармуровий палац», оглянути невеличкий зоопарк та посмакувати джерельною водою.

Тривалість екскурсії – 9-10 год.

Заснування Почаївської лаври, найбільшої православної святині України після Києво-Печерської Лаври, легенда приписує монахам з Києві, які втекли від нападу монголів. В документах обитель вперше згадується на поч. XVI ст. – наприкінці цього століття монастиреві була подарована його найбільша святиня – ікона Почаївської Божої Матері, яку привіз на ці землі грецький митрополит Неофіт, що подорожував до Москви. Монастирський комплекс, який ми бачимо сьогодні, в основному був збудований у XVIII ст. Тоді монастир був греко-католицьким, а меценатом проекту був польський магнат Миколай Василій Потоцький, який в кінці життя став монахом  цього монастиря і був тут похований. Також зусиллями Потоцького ікона Богородиці була освячена папою Римським Клементом XIV. В ХІХ ст. монастир знову став православним. Серед відомих людей, які побували в лаврі, були російські царі Микола І, Олександр ІІ та Олександр ІІІ. Останній цар Російської імперії не відвідав монастиря через І світову війну та революційні події в державі. Серед найвеличніших споруд лаври є церква Успіння Богородиці (XVIII ст.), Троїцька церква (поч. ХХ ст.) та дзвіниця (ХІХ ст.) В 1846 році в лаврі перебував Т.Г.Шевченко – відомі його 4 акварелі з зображеннями цієї духовної святині.

Неподалік від лаври знаходиться джерело св. Анни. Переказ розповідає, що дуже давно на місці джерела  стояла церква. В часи монгольських набігів храм просто опустився під землю і таким чином був збережений. Одного разу на цьому місці діти, які випасали череду корів, знайшли ікону св. Анни. Селяни хотіли забрати ікону в місцеву церкву, але щоранку її знову знаходили на тому ж місці, де вона була знайдена пастухами. Тоді на місці появи ікони збудували каплицю і з того часу тут почало бити цілюще джерело, води якого оздоровлювали хворих. Вода в джерелі протягом цілого року має однакову температуру +7 С⁰, містить багато срібла і не замерзає. Записи в монастирській книзі засвідчують багато випадків оздоровлень від різних недуг.

Далі нас чекає Кременець – невелике місто, з яким пов’язано багато видатних людей. Перші укріплення Кременця були збудовані на вершині гори Бони, біля підніжжя якої протікає ріка Іква, не пізніше ХІІ ст. Перша згадка про замок припадає на початок ХІІІ ст., коли угорський король Андрій ІІ не зміг його здобути . Під час навали монголів замок в Кременці був серед небагатьох фортець Київської Русі, які вціліли. Згодом  Кременець переходив то у власність польських королів, то великих князів литовських, які приймали тут послів з Франції, Англії , Пскова і Новгорода. Але найвідомішою власницею міста і замку була дружина польського короля Сигізмунда І королева Бона Сфорца, яка і дала своє ім’я горі кременецького замку. За походженням Бона була герцогинею Міланською, Неаполітанською принцесою, донькою міланського герцога. Це була надзвичайно амбітна та владна жінка, яка домоглась коронації свого 10-річного сина, а також її підозрювали в отруєнні власної невістки, яка була на заваді її політичним планам об’єднати під своєю владою мало не половину Європи. Під час правління королеви (XVI ст.) місто процвітало і вважалося одним з найбільших на Волині. У 1648 р. замок був зруйнований військами Б. Хмельницького і після цього поступово почав занепадати. У 2009 р. в цій місцевості було створено Національний природний парк «Кременецькі гори». Надзвичайно цікавим є колишній комплекс єзуїтського монастиря і колегіуму (XVIII ст.). Колегіум отців єзуїтів у XIX ст. переріс у вищу гімназію, серед випускників якого був інженер Ернест Маліновський. (відомий його проект залізниці в Перу, що розташована найвище в світі – на висоті 4769 м. над рівнем моря). В Кременці народився видатний польський поет Юліуш Словацький, відомий польський та американський математик Марк Кац, піонер сучасної теорії ймовірності, а гостями міста були  Григорій Сковорода, Оноре де Бальзак, Леся Українка, Тарас Шевченко, Ференц Ліст.

Спершу ми завітаємо до елегантного палацу аристократів позаминулого століття. Літня мисливська резиденція графа Ервіна Шенборна зустрічає нас легкими невеличкими вежами і доглянутим садом. Палац в стилі романтизму був споруджений на схилі гори серед лісу у кн. ХІХ ст. Палацовий комплекс сповнений символічного змісту – в ньому 365 вікон, як днів в році, 52 кімнати відповідають кількості тижнів, а 12 входів символізують 12 місяців. Ставок на території парку має обрис вже неіснуючої Австро-Угорської імперії. Спершу на місці цього палацу було зведено дерев’яний замок з назвою «Берегвар», що означало «берегові укріплення». Замок розповість, як графи Шенборни стали найбільшими землевласниками на Закарпатті, як ця аристократична німецька династія працювала над розвитком своїх володінь і як сюди на полювання з’їжджався весь вищий світ з Відня та Будапешту.

Замок «Паланок» XIV-XVIII ст. у закарпатському місті Мукачеве видніється ще здалека. Фортеця стоїть на стрімкій горі, де ще в ІХ-ХІ ст. знаходились укріплення, що охороняли рубежі Київської Русі, та давній торговий шлях в Угорщину, який ішов через Верецький перевал. Замок протягом століть часто змінював власників, руйнувався та перебудовувався. В XIV ст. навколо замкової гори викопали рів і оточили його дубовим частоколом, котрий власне і називають «паланкою». Звідси і пішла назва замку – «Паланок». На подвір’ї було викопано колодязь глибиною 85 м., який сьогодні вважається одним з найглибших в Україні. В XVII ст. замок перейшов у володіння трансільванського князя Георгія Ракоці, який за допомогою французьких інженерів значно його розширив і прибудував сім веж. У дещо зміненому вигляді він дійшов до наших днів. Площа замку становить майже 14 000 м², куди входять три окремі укріплені частини, які могли діяти як самостійні фортеці. На Вас чекає подорож в часі від середньовіччя до сьогодення: Ви дізнаєтесь історію будівництва замку, як в ньому поєдналися риси різних епох, про його власників і їхні долі, (зокрема, доньку хорватського князя Ілону Зріні, яка три роки обороняла замок від військ австрійського імператора Леопольда І), про те чому фортецю називали австрійською Бастилією, а також легенди та перекази, якими оповита кожна давня фортеця.

Укріплення Ужгородського замку зустрічають нас гордими і неприступними бастіонами. Замок почав споруджуватись в ХІІІ ст. на вершині пагорба, де  колись стояли більш давні укріплення. З однієї сторони фортецю захищала ріка Уж, а з інших – витесані в скелі рови. Впродовж століть замок неодноразово перебудовувався. В XVI ст. перебудували замок італійські майстри фортифікаційної справи, а у XVIII ст. знову провели реконструкцію, але вже за планами французьких будівничих. На території замку знаходиться ренесансний палац, який становить самостійну оборонну одиницю. В товстих стінах палацу є потаємні ходи, якими можна було непоміченим потрапити з одного поверху на інший. Легенда розповідає і про потаємний хід, який з’єднував замок із зовнішнім світом. Спочатку власником замку був король Угорського королівства, а пізніше угорські аристократичні роди Другетів, які володіли ним 350 років, та Берчені.  У XVIII ст. замок був форпостом боротьби угорців з  австрійською владою, а у кінці цього  століття імператриця Австрії Марія-Терезія передала його церкві. Серед численних гостей замку були посли російського царя Петра І, які відвідали фортецю у 1707 р. А наостанок ще одна легенда розповість Вам про нещасливе кохання  і привид Білої Діви.